Димні світи
Глава 6
Наступного дня Елісс загоряла на балконі свого номера в полудневому світлі. І нехай кажуть, що це шкідливо, ну що з нею трапиться за два тижні загоряння? І вистукувала щось на своїй персоналці, без якої, звісно, не відправилася б нікуди. Найпростіший варіант, щоб не тягати багато: на журнальному столику стоїть маленький екранчик на округлій ніжці, прикритий зверху панамкою Елісс, аби не відблискувало яскраве світло. У руках – простенький буквальний набір, аби тільки можна було наклацати що-небудь. А як же без цього?! Мережі, щоправда, нема, та й час уже відпочити від цього світу віртуальних знайомих. Сама – розвалилася в кріслі, на голові – журнал, щоб не напекло, адже панамка вже зайнята.
Просто цього ранку їй на думку спала одна ідея. Викласти свої враження від пасивного куріння в космопорті і на курорті у письмовому виді і поділитися з іншими людьми. Раптом комусь стане цікаво. Вона опублікує статтю у своєму мережевому журналі і сповістить про це кільком людям. Можливо, це зверне чиюсь увагу до проблеми?
Ні, серйозніше вона займеться цим, коли повернеться на Юннексес, а зараз тільки зробить деякі позначки.
Раптом із сусіднього балкона виглянула чиясь фізіономія.
- Швидко друкуєш.
- Угу, я знаю. Спасибі, - відповіла Елісс, котру збили від якоїсь важливої думки, яку вона тепер намагалася впіймати за хвіст. Зрозумівши, що її зусилля марні, вона звернула увагу на свого співрозмовника. Це був хлопець на кілька років старший за неї, худорлявий і довготелесий, у витягнутій футболці незрозумілого кольору, і з невизначеною стрижкою.
- Привіт, - привіталася вона. Ну, можна навіть зобразити ввічливість, незважаючи на те, що цей суб'єкт так нахабно вклинився у її творчий процес.
- Здраствуй. Я Кес, а ти?
- Елісс, - представилася вона.
- Ел?
- Ні, Елісс.
- Ти відкіля?
- Юннексес, а...
- Тессерлік.
Тессерлік... Що вона знала про цю планету? Небагато, тому що з курсу загальної глобології вона до планет свого сектору ще не добралася. Те, що вона поруч із Юннексесом. Те, що вона в союзі з Мерсією.
- Зрозуміло. Приємно познайомитися.
- Що пишеш?
- Казку. Про таємничих могутніх лиходіїв, що заманюють людей із усього Всесвіту, заплутують їх у свої тенета і перетворюють на монстрів, які дихають вогнем і заважають жити всім іншим людям у Всесвіті, - зробивши круглі очі, пояснила Елісс.
- Так це вже не казка, а трилер якийсь! - захопився Кес. - А що з тими монстрами?
- Вони потім умирають. Не відразу, але коли-небудь умирають. Швидше, аніж нормальні люди. І ті, кому вони найбільше заважають жити, теж умирають швидше, ніж інші.
- Ну, ти і фантастка! А навіщо це могутнім лиходіям? Тим, які таємничі.
- Вони просто харчуються енергією душ звернених монстрів, і в результаті процвітають. От так.
- А якщо все так страшно, - поцікавився Кес, - невже усе закінчиться погано?
- Чесно кажучи, я ще не знаю, чим усе закінчиться. Справа в тому, що також є деякі люди, яких не лякає міць таємничих лиходіїв, і які протидіють їхнім тенетам. Я щиро сподіваюся, що вони переможуть, Кес. Не люблю історій з поганим кінцем. А якщо серйозно, то я пишу статтю до журналу.
- Так? – розчарувався хлопець. – А чого не казку, про яку ти розповіла?
- Може, і казку коли-небудь напишу. Подивимося. Коли докладу усіх зусиль, аби ці деякі люди добре просунулися у своїй боротьбі.
- Я чогось не розумію, - зізнався Кес. – Ти все таки про що?
- Та все про те ж, що я пишу. Можеш не звертати уваги, я дещо ненормальна, - порадила Елісс.
- Елісс! – роздався голос із кімнати.
- Пробач, я зараз не можу більше розмовляти, - пояснила дівчина Кесу. – Якщо ти тут поруч живеш, то, напевно, ще побачимося. Бувай, - і на прощання посміхнулася своєю найбагатозначнішою посмішкою.
- До зустрічі, - попрощався Кес, спостерігаючи, як Елісс відклала буквальний набір на столик, піднялася з крісла - журнал, звісно, одразу звалився їй на руки, - буркнула щось з цього приводу, згребла журнал, екранчик і набір в одну купу і з усіма цими бебехами в руках рушила до кімнати.
***
З’ясувалося, що кликала її мама, аби уточнити, які в доньки плани – сидіти на балконі і розмовляти з молодим чоловіком чи поїхати разом з батьками до найближчого містечка, аби ознайомитися, купити питної води і прогулятися. Елісс вибрала другий варіант, і незабаром вона серед інших пасажирів неслася на ховері над лінією світлячків у пустелі уздовж розкішної смуги готелів на узбережжі...
Наступного дня вони поїхали в інше, недалеке містечко. Справді, навіщо сидіти на одному місці, якщо можна подивитися на щось? А за 30 годин у добі, повірте мені, можна стільки усього встигнути зробити!
Напевно, Елісс довелося б визнати, що вона все ж давно вже не спілкувалася з такою великою кількістю людей, хоча сидячи у будинку на Юннексесі постійно контактувала з безліччю людей із зовсім різних систем. Економіка Моссера багато в чому залежала від туристів, це було видно неозброєним оком, саме на туристів була спрямована діяльність жителів курортних населених пунктів.
Де-небудь у торговому місці Елісс постійно могла почути компліменти з уст власників крамничок та інших місцевих хлопців – від нудьги, напевно, чи, скоріше за все, з метою привернути увагу потенційної відвідувачки, точніше покупця. “У тебе красиві очі”, - запам'ятала Елісс зауваження когось з місцевих, вимовлене із сильним акцентом. Для інопланетянки, - додала про себе Елісс, - звісно. Для європейки і за місцевими мірками, напевно, так. Місцеві дівчата зовсім різнилися від того, що прийнято на більшості планет, від тієї ж Елісс, що звикла вважати, що вона – з Європи, що вже встановилася і не була придатною для переселення на неї й для асиміляції.
Їй робили компліменти і при цьому підкурювали в різноманітних публічних місцях (а тут, на курорті, туристи більшу частину часу проводять саме в публічних місцях), навіть якщо не ті ж самі люди, то це ж середовище. У такому випадку це було ще більш неприємно. За своєю натурою, не бажаючи вступати ні в які конфлікти і суперечки, особливо зі сторонніми людьми, вона намагалася зникнути в таких випадках, а отут начебто її щось зобов'язувало зайти ще кудись і ще щось подивитися. Звичайно, при наявності тютюнового диму вона виходила в будь-якому випадку, навіть по звичці помахавши руками на прокурену атмосферу.
***
На третій день перебування на Моссері під час другої вечері Елісс спіймала себе на тому, що шукає очима Кеса – цікаво, а де він отут сидить за вечерею? І таки наткнулася на нього, коли набирала собі чергову порцію їжі – вона дуже зголодніла, тому що заради поїздки довелося пропустити першу вечерю. Вони тільки привіталися і відразу розбрелися в цій штовханині, а потім він пішов за свій столик у зоні для курців, а Елісс поквапилася перебороти перешкоду і пробратися до свого столика – у зоні для тих, хто не курить. Щоправда, вони ще раз побачилися, пізніше, після вечері.
Елісс вибралася подихати солоним морським повітрям на свій балкон. Краса ж яка! Просто чудо! Бухта, оперезана тисячами вогників готелів, у Морі відбивається срібляста доріжка від двох Моссерських супутників, що танцюють у спокійних хвилях Моря. Десь недалеко грає музика, просто надривається якийсь танцювальний мотив. Зовсім близько, одразу під стрімкою стіною, що йде вниз від цього корпусу готельного комплексу, сюрчать у траві місцеві комахи, граючи свою мелодію Ночі.
- Привіт, - почулося на сусідньому балконі праворуч від Елісс.
- Привіт, Кес, - відповіла вона.
- Тебе щось не видно останнім часом.
- Сьогодні в Неебу їздила. Ти там був?
- Так, я тут уже скрізь був – уже півтора тижня тут живу.
- Зрозуміло. А я щойно приїхала, два дні назад, - відповіла Елісс.
Так і стояли, кожен на своєму балконі; Елісс розглядала ніч, яка пістрявилася вогнями, а що там її співрозмовник робив, вона і не знала.
- Як тут красиво... - промовила вона.
- Там дискотека, - Кес махнув рукою у невизначений напрямок. - І післязавтра знову буде. Тільки крутяться там усякі недолітки, 13-14 років. Навіть ходити безглуздо. Але дискотека непогана.
- Можливо, - відреагувала Елісс на старанну рекламу. – Цілком можливо.
Елісс не мала можливості проводити порівняльну характеристику непоганих і поганих дискотек, тому що зроду віку на них не ходила, за винятком хіба що шкільних вечорів, що проводилися серед учнів одного класу в школі на Юннексесі. Але і вони уже не проводилися кілька років, тому що дітлахи підросли і ходили на інші дискотеки. Чи вона могла згадати якісь шкільні дискотеки ще раніше, які були у далекому дитинстві, на Європі.
- І музончик там гарний ставлять. Тільки я отут із усіма вже перезнайомився, нових людей і немає зовсім. Одні недолітки в'ються. 13, 14, 15, а все туди ж.
Елісс посміхнулася про себе і вирішила, що хлопець якось зациклений на відчутті своєї дорослості, яку теж можна було поставити під сумнів. Мабуть, він з тих людей, що, ледь досягши повноліття, хочуть поставити на усіх ценз “до 18” і викладають власні теорії про життя, ніби вони велике цабе, навчені роками. Елісс зустрічала таких людей у мережі. Насправді перед нею стояв зовсім юний хлопчак, вигляд якого свідчив лише про тугу і абсолютне незнання, куди себе подіти. Їй було шкода таких людей, котрі не знали, що робити. У неї ж завжди були заняття, не обов'язково раціональні і корисні для кого-небудь, але вона завжди щось робила.
- І що ти пропонуєш зробити з цією проблемою? – Елісс набридли ходіння навколо.
- Може, ти підеш на дискотеку? Післязавтра?
- Подивимося, - невиразно відмахнулася дівчина. – Я не впевнена. Щось холодно. Я краще піду в кімнату.
Елісс насправді відчула прохолоду. Це було характерно для пустельного клімату, дика денна спека змінювалася низькими температурами вночі. Відносно низькими, звичайно ж, але Елісс, котра була легко одягнена, стало холодно. Вона зайшла усередину. Правильно, що, їй нема чого робити по ночах, окрім як теревенити із суб'єктами протилежної статі? Наприклад, можна дописати свою статтю. Елісс одразу й сіла з персоналкою у своїй кімнаті, надихаючись дивовижною ніччю, від якої її відокремлював проріз балконних дверей.
***
Вранці Елісс розбудило світло Зірки, яке пробивалося навіть крізь повіки і неохайно закриті штори. Заснути знову вона вже не змогла. Елісс встала, пішла на балкон. Все навколо було таке свіже і ясне, ранкове. Її вікна виходили прямісінько на схід, до Моря і до світила, яке нещодавно піднялося з його безодні. Ще мало хто прокинувся, активності не спостерігалося, хоча над штучно насадженими галявинами вже розбризкувалася вода, а з якихось будівель ближче до берега чулася неголосна активна музика. Краса! Безсумнівно, це дуже добре, що вона сюди приїхала!
Дівчина вирішила прогулятися, і для цього повернулася в кімнату, точніше, пройшла до ванни, аби навести марафет. Коли вона вийшла, стало зрозуміло, що в кімнату звідкись зовні, можливо, із сусідніх балконів, натягнуло тютюнового диму. От же ж комусь не набридає! Вона зачинила балконні двері, які узагалі збиралася залишити відкритими, і закрила штори, аби кімната не нагрілася за її відсутності. Тепер вона з ще більшим бажанням вилетіла за двері, тому що знаходитися в приміщенні з тютюновим димом їй, звісно, не хотілося.
На вулицях, точніше, це скоріше можна називати алеями в готельному комплексі, було пустельно, хоча тепер вона вже помічала самотніх представників персоналу, які ганяють кудись повітрям візка, чи ранніх жайворів-туристів. Котра там? Дев'ята ранку? Це ж ще зовсім рано. Он хтось сидить побіля басейну за столиком під великою пляжною парасолею і... курить? От знайшов чим займатися! Елісс, між іншим, і раніше бачила цю людину десь тут і, здається, завжди за тим самим заняттям.
***
Після першого сніданку Елісс рушила на пляж, розвалилася в шезлонзі з книжкою і вмочила ноги у Море. І створювалося враження, ніби це Море і вся довколишня дійсність були біля її ніг.
Аж раптом якийсь тип – узагалі той же, якого вона примітила рано вранці, - зайняв місце неподалік і спробував закурити, Елісс рішуче попросила його цього не робити, усе ж таки вона перша тут сіла. Як не дивно, молодий чоловік охоче забрав сигарети і запальничку, і це її приємно здивувало. Потім вона не витримала і запитала:
- Скажіть, ви завжди так багато курите?
- А що – багато? – здивувався її співрозмовник.
- Взагалі, судячи з того, що я бачила, так. Але все-таки...
- Ні, звичайно менше. На нашій планеті майже ніде не можна курити, не знаю вже, на жаль чи на щастя.
- А де...
- Співдружність Двелло. 31-а планета, якщо це має значення.
Так, для Елісс це мало значення. Під час діяльності з контролю над тютюном вона не раз чула про досягнення адвокатів здоров'я саме цієї планети.
- А тут... тут це нікого не хвилює, - продовжував двеллієць, дивлячись кудись далеко вздовж пляжу. – Ніяких обмежень, от якось так і виходить. Можливо, це і неправильно. Але так виходить. А потім доведеться знову скорочувати споживання. І грошей зараз багато на сигарети витрачаю.
- Ви знаєте, я теж думаю, що це неправильно. Зі своїми мотиваціями, звичайно. Може бути... вам варто не гіпотетично міркувати, а якось діяти з приводу цієї проблеми на практиці..? – Елісс обірвала фразу, тому що звідкілясь прибігло дівчисько років дванадцяти чи тринадцяти, руде-руде і настільки активне, наскільки це тільки можна собі уявити. Вона щось вручила співрозмовникові Елісс на зберігання і знову зникла, одержавши єдину повчальну фразу:
- Нассі, тільки не тікай далеко, будь де-небудь тут, будь ласка.
А Елісс звернула на це в увагу і додала:
- От і вашій дочці напевно було б приємніше, якби ви не курили, не кажучи вже про те, що ви їй здоров'я псуєте своїм тютюновим димом.
Напевно, Елісс домовила цю тираду без перешкод тільки тому, що її співрозмовник був дуже ошелешений.
- Дочка? Невже я виглядаю таким старим шкарбуном..?
- Ага, - старанно закивала Елісс.
- ... насправді вона усього лише моя молодша сестра. Так, у нас велика різниця у віці, але її батьком я ніяк бути не можу.
Він, здавалося, серйозно задумався.
- Я, звичайно, чув, що паління впливає на зовнішній вигляд, але не настільки ж. І думав, що це більше має значення для жінок, які курять. Так що – обвисла шкіра, жовті зуби, і я виглядаю занадто старим братом для своєї зведеної сестри?
- Кидати вам час.
- Що?
- Курити, звичайно.
- Що, прямо тут, на Моссері?
- А чом би й ні? – здивувалася Елісс.
- Ну... тут усі навколо курять, ніде це не заборонено, як же я раптом кину, якщо усі скрізь курять. Може, буде краще, якщо я відкладу це до повернення додому?
Елісс зрозуміла це питання так, що з нею радяться.
- Звичайно, дурний приклад заразний, але відкладати будь-яку спробу зробити щось корисне, навряд чи варто. Звичайно, на своїй планеті Ви будете знаходитися у звичнішій обстановці, у знайомих умовах, але, з іншого боку, у рутині більше ймовірності стресів і зривів, аніж під час відпочинку. - Елісс видавала в переробленому вигляді всю ту інформацію, що вона раніше чула про припинення куріння.
- Ви якось пов'язані з цією сферою діяльності? – висловив припущення двеллієць.
- А... так, звичайно, я займаюся контролем над тютюном, - пояснила Елісс. – Напевно, щось у цьому розумію і можу підказати... хто знає?
- Принаймні, ви, напевно, знаєтеся на методиках припинення куріння більше, аніж я. Ну, розкажіть що-небудь.
- Так? Ну, добре. – Елісс прочистила горло, начебто зібралася читати лекцію години на півтори. – Узагалі звичайно радять спочатку позбутися атрибутів куріння в побуті. Звичайно, тут, коли ви не у своєму власному будинку, це буде дещо складніше, але ви все одно можете сховати сигарети, якщо вам шкода їх просто викинути, на дно найбільшої валізи, запальничку – у речі сестри, попільниці, густо розставлені по кімнаті, засунути на антресолі. Найголовніше – усе повинно бути в різних місцях, щоб, якщо вам дуже захочеться закурити, ви не могли б зібрати всі ці предмети швидко, - бажання встигне зникнути. Можете пересісти, коли будете їсти, з зони для курців до зони для тих, хто не курить. Правда, туди теж доходить чужий тютюновий дим, але все-таки в меншій кількості, і там немає попільниць на столах. Потім, я вам раджу проводити менше часу у всіх цих закладах, - Елісс махнула рукою на скупчення якихось розважальних закладів на березі за смугою пляжу, – оскільки там теж курять і всяке таке. І навіть просто на пляжі. Тому що отут теж не заборонено куріння, і всі тим і займаються, адже ви говорили, що для вас це має значення. Противний отут пляж, - Елісс розгребла ногою пісок, перемішаний з величезною кількістю недопалків. Вже краще в Море залізти – там, принаймні, навіть якщо захочеться закурити, такої можливості відразу не знайдеться.
Той, що кидав курити, уважно слухав Елісс.
- Правда, був отут один розумник днями, - додала вона.
- І що?
- Сигарета відразу згасла, щойно він у воду з містка спустився.
- І це все?
- Ах. Звісно, про найголовніше забула – перестати таки курити. Прийняти тверде рішення, що попередня викурена сигарета була останньою, і наступну не закурювати. І – хай Вам щастить.
- Спасибі, - відповів він.
Звідкись потягнуло тютюновим димом.
- Фууу, - скривилася Елісс. - Ні хвилини спокою. Піду краще скупаюся, не буду цим дихати.
Вона кинула книжку, яку весь час тримала у руках в розкритому виді на шезлонг, схопила рушник, що висів на спинці, і подалася в бік містків.
Її співрозмовник побачив тепер обкладинку книжки – оформлену під пачку сигарет, на якій було виведено назву “Спасибі вам за те, що ви курите”.
***
Батьки Елісс знову поїхали в Неебу, а вона відмовилася, вирішивши, що ще один вечір голодувати не збирається. Так що на першу вечерю вона рушила одна. Зайнявши в кутку двомісний столик (менших не було), вона озиралася по сторонах і розглядала всіх людей саме тому, що при відсутності співрозмовників за її столиком приділяти 100% уваги їжі в тарілці не збиралася.
Он Кес, Елісс, зустрівшись з ним поглядом, посміхнулася і помахала рукою. Он ту сімейку вона теж десь бачила. Звісно, це ж днями, коли вони були в рибному ресторані на березі, батьки Елісс намагалися донести до дорослих членів сімейства, що їхнє паління при восьмирічній дівчинці погано відіб'ється на її здоров'ї і, можливо, спричинить серйозні проблеми в майбутньому. А отут... кого вона бачить...
Нассі, тепер одягнена в довге зелене тонке плаття, що гармоніювало з її волоссям, була схожа на маленьку леді й обурювалася:
- Дюжжон, я не зрозуміла, чому б нам не сісти за наш звичайний столик, адже він ще ніким не зайнятий, так навіщо нам шукати інші місця?
- Не треба шукати, Нассі, поглянь, он там, біля сходів є вільний столик, - переконував її брат.
Елісс посміхнулася, почувши цю бесіду. Схоже, її знайомий – Елісс тепер довідалася навіть, як його звуть, - зважає на її поради.
***
У Елісс були ще плани на вечір, на той час, коли стало темно. Ще в Неебі два дні тому вона купила карту моссерського неба, і тепер хотіла, нарешті, скористатися нею на практиці, тобто розшукати на небі зірки, у системах яких живуть її друзі, чи де вона бувала раніш. Чи, якщо пощастить, - навіть Сонце. З Юннексеса вона не бачила свою рідну зірочку, а Моссер був об'єктивно ближчим. Сонце бліде в порівнянні з іншими зірками – все ж таки жовтий карлик. Нелегко його помітити на небі. Телескопа в Елісс, ясна річ, не було, щоправда, з Юннексесу Сонце все одно можна було роздивитися лише гіперскопом, моторошно дорога штукенція. Так, і яка в цьому радість – піймати промені, що загубилися в гіперпросторі, а не в дійсному космосі. Сумнівів у тому, що Сонце на своєму місці, у неї і так немає.
У Елісс, щоправда, була можливість розглянути тільки зоряне небо південної півкулі Моссера, карту південного неба вона і купувала. Вона підрахувала період року відповідно до інструкції, зазначеної на зворотному боці, розрахувала також час доби і розташувала карту таким чином, щоб можна було звіряти реальне небо і намальоване.
Колись давно, ще в часи Підкорення, існували думки про те, що на чужих планетах і небо “чуже”, не рідне. Нині ж бо усі знають, які це дурниці. Небо – це ж не додаток до планети, а, навпаки, кожна планета лише шматочок величезного Всесвіту, і ту частину його, яку можна вночі побачити, заповнюють інші маленькі, крихітні світи, заселені, цивілізовані. Кого нині налякає глибина Всесвіту? Незважаючи на те, що усе ще скорено невелику її частину – а ви що, думали, що Підкорення – це справа давно минулих днів? – темне нічне небо мало кому здаватиметься холодним і порожнім.
Ага. От Сиріус. Найяскравіша зірка на небосхилі Моссера і путівник у пустелях південної півкулі. На сьомій планеті його системи в Елісс друг живе. З мережі, звісно. Що там ще, з менш яскравих? От зірка, що не має назви, тільки номер: К-1703. У системі цієї зірки на планеті з дивною, що невідомо як прижились в офіційних документах назвою “Святий Поліббій” живуть Стригісса і Тигра, її подруги з віртуальної групи.
Елісс дуже любила астрономію, хіба лише глобологія випереджала її в списку улюблених предметів. Зрештою, це були науки, які багато у чому перетинались, то ж і кореляція була з'ясовна, у юннексесській школі їх навіть той самий учитель викладав. Зараз вона пригадувала різні історії про зірки, що знаходила на небосхилі, і планетах їхніх систем.
Ось із вод Моря встає Мерсія – із загальновідомою однойменною планетою, яку назвали так само тому, що вона є єдиною придатною для життя з усіх п'яти. Там теж живуть її подруги з віртуальної групи, причому найбільша кількість у процентному відношенні, якось так вийшло. Дейдре, Волчонок і ще кілька людей. Здається, так виходило, що на них двох Елісс найчастіше, порівняно з іншими, вивалювала свої проблеми, у приватному листуванні чи у віртуальній групі. Іноді проблеми вирішувалися, на щастя. Волчонок... вона була однією з тих, хто критикував куріння в тій пам'ятній для Елісс дискусії. Елісс раптово зрозуміла, що, напевно, нічого такого в їхній віртуальній групі і не було, це вона сама уявила, що було щось важливе, а насправді ніхто нічого не помітив.
...Ні, Сонце, на жаль, має бути видно десь низько над обрієм на заході, а туди глянути з балкона в неї можливості не було – закривають сусідні корпуси готелю. Шкода. Важко сказати, яке враження особисто на неї робили ці відстані. Вони вже нічого не значили з входженням у побут трансгресії, але Сонячна Система була, як і раніше, далеко. Руками не дотягнешся. З Юннексеса навіть не видно.
- Чим займаєшся? – вклинився в її думки голос із сусіднього балкона.
- Зірки рахую.
- І багато?
- Дуже! Хочеш зірку Тессерліка знайду?
- А що, її має бути видно звідси? Ми ж далеко.
- Не знаю, зараз перевірю. Мерсію видно, принаймні.
- Ще б! Не дивно, адже Мерсія червоний гігант.
Елісс пошукала серед дрібних записів на зоряній карті.
- Дивись, - вона тикнула пальцем кудись убік обрію. – Мерсію ти вже знайшов, наскільки я розумію. Праворуч Веррій, судячи по карті. А якраз посередині і трохи нижче – бліденька Зірка Тессерліка. М-5488, так у карті сказано.
- Я знаю, звичайно ж, що це М-5488, - відповів Кес. – Але не бачу, слово честі. У мене з зором не дуже добре.
- А... зрозуміло. Бачу, ти в астрономії щось розумієш.
- Не те щоб я нею захоплювався, ні. А ти, очевидно, захоплюєшся?
- Щось трохи так.
Елісс вдивилася у нічне небо. Потім на своїй карті з'єднала три зірочки у трикутник. Мерсія... колись вона нею так захоплювалася, а тепер... Тепер найкоштовніше для Елісс - це чудові друзі, які там живуть. М-5488 – і чому її ще не назвали?! Утім, Елісс знала, чому. На Тессерліку вона не була, проте була на Ліпетті, іншій планеті системи М-5488. Жителі цих обох планет воліли, щоб назва зірки була пов’язана з назвою їхньої планети, а зірка, тим часом, продовжувала числитися у всіх довідниках під кодовим номером. Елісс була майже впевнена, що і на Тессерлікові, і на Ліпетті називають Зірку своїми іменами. Веррій... Еудора, от що таке система Веррія для Елісс. Це був супутник планети Веррій-5, на якому Елісс побувала вже тричі. Цей супутник асоціювався, у першу чергу, в неї з конференцією, у якій вона брала участь.
Ледве вище трикутника було видно іншу, яскравішу зірку. Вона просто знаходилася набагато ближче, аніж ті три. На просторовій моделі Всесвіту це було б добре видно, але для Елісс зараз мало значення лише те, як ці зірки виглядають з Моссера. З просторовою моделлю вона і так була знайома досить добре і без проблем знаходила всі значущі зірки.
Калліпія. Точніше, система зірки К-3445, у якій знаходилася Калліпія. Елісс там не бувала, але тепер ця планета асоціювалася в неї з Джуллс. Здібним автором і просто чудовою людиною з віртуальної групи.
Ще далі, угорі праворуч, був Юннет. Там, де Юннексес, звісно. Цю зірку Елісс уже звикла бачити зі значно ближчої відстані, аніж з Моссера. Вона навіть раніше була переконана, що це Юннет, а лише згодом звірилася із зоряною картою. Ці юннексесіяни зовсім нещодавно його назвали. А то так і лишився б І-5743. Тепер уже всі планети системи, мало, втім, для чого придатні, за сучасними оцінками, належали Юннексесу, за винятком одного супутника планети Юннет-7, що знаходився, як і раніше, під протекторатом Мерсії.
- Чого ти там? – розбудив її голос. - Невже все так цікаво? Оксамитове небо в дорогоцінних каменях?
- Та ні, я б не сказала. Просто я багато подорожую, і в мене там скрізь друзі. Тобто, багато де.
- Навіщо тобі друзі, які живуть так далеко від тебе? З ними ж навіть поговорити чи провести разом час не можна.
- Чому ж? – заперечила Елісс. – Спілкуватися можна дуже інтенсивно. Зрозуміло, тільки у мережі. Втім, з деякими з них я зустрічалася, хоча не з усіма, звичайно.
- Мені видається це дивним. Усі мої друзі живуть на Тессерліку. Принаймні, ми можемо разом збиратися, проводити час, ходити на дискотеки, врешті. А друзі десь далеко у всесвіті – це дивно, дуже дивно.
- Ну що ти, Кесе. Ти просто не пробував. Спілкуватися у мережі іноді набагато цікавіше. І вибір друзів набагато ширший. У всякому разі, спілкуєшся з тими, з ким у тебе є спільні інтереси.
- Незабаром друга вечеря, - схопився Кес. – Ти йдеш?
- Йду, але не на вечерю. Мені ще треба зустріти батьків, вони в Неебу поїхали. – І Елісс сховалася усередині кімнати.
***
Щоправда, це була не перша людина, кого зустрічала Елісс, хто висловлював думку про неможливість наявності друзів по мережі. Найчастіше з цього приводу заперечувала Рііра, коли вона метушилася від однієї думки до протилежної. Вона то просила Елісс знайти для неї знайомих з якої-небудь екзотичної планети, то не бажала навіть слухати про те, що в мережі бувають друзі; то затикала вуха при спробах Елісс розповісти, чому присвячені віртуальні чи групи табло, то раптом сама приймалася довго і докладно висловлюватися з тематики цих табло і груп.
Елісс же здавалося, що люди, які відкидають реальність такого спілкування, обмежують себе, власноручно збіднюють і свій світогляд, і можливість знайти потрібних людей.
***
Наступного ранку після першого сніданку вона збиралася на пляж і готувала необхідні для цього речі, коли до неї хтось постукав у двері. Знехотя прошмигнувши до дверей, Елісс знайшла за ними Кеса.
- Можна зайти? – поцікавився він.
- Узагалі я вже збиралася на пляж, - відповіла вона.
- Ну, ти же можеш піти трохи пізніше? Зараз ще зовсім рано. – Кес звірився з годинником. Елісс пропустила його в кімнату.
- О, у тебе персоналка! Можна я гляну?
Незнання, куди себе подіти. Зовсім, зовсім нема чого людині робити, - так Елісс розуміла поведінку Кеса і жаліла його до певної міри, але, з іншого боку, вона вважала, що він усе-таки сам винен, що нудиться.
Кес взявся клацати кнопками на її персоналці, виявляючи ще й цілковите незнання технологій.
- Ну, і що ти хочеш знайти?
- Щось цікавеньке.
- Але ж так не буває, - рішуче відповіла Елісс. – Скажи, що саме ти хочеш знайти, тоді я тобі скажу, де це можна знайти.
- Та ні, я тобі зараз таке знайду на твоїй персоналці, що й ти сама не бачила.
Самовпевнений. Причому без всякого на те підґрунтя . Елісс узагалі терпіти не могла подібну поведінку з технікою, особливо разом з безпідставною самовпевненістю у своїх небувалих здібностях. Чому вона його просто не випровадила? Можливо, тому, що наткнулася на стіну його самовпевненості. Вона б змогла зробити це, якби краще постаралася, але вона не намагалася. Однаковісінько вже незабаром вона піде на пляж, довго він тут не залишиться.
- Підеш сьогодні на дискотеку? – поцікавився Кес.
- Де це? У нашому готелі?
- Ні, тут недалеко, але не в нашому. У 27 годин початок. Підемо.
- Ні, Кесе, я не піду, напевно.
- Чому?
- Просто не хочу. І я зайнята.
- Чим це?
- Я ж говорила, що пишу статтю до журналу.
- Увесь час? І вночі теж?
- Так, звичайно. Особливо вночі. Тому що вдень загоряю, купаюся і так далі.
- Чи тебе батьки не пускають?
- Навіть запитувати не буду, Кес. Я сама не хочу.
- Ну чому? Ми ж можемо, як дорослі люди, сходити на дискотеку.
- Може, не такі вже і дорослі, Кес.
- А скільки тобі років?
- Ти розчаруєшся. А скільки б ти дав?
- Шістнадцять чи сімнадцять.
Так, Елісс знала, що виглядає старше своїх років. Напевно, у її віці це ще перевага, але потім з цим треба буде якось зав’язувати
- Я ж говорила, ти розчаруєшся. Мені всього п'ятнадцять, Кесе. Я належу до тих самих недоліток, про яких ти говорив.
- Та ні, я ж про це нічого не говорив, я про 12-14 літніх, - позадкував він. – П'ятнадцять – це не страшно, та й мені всього 19.
Це було нескладно припустити.
- Слухай, я збираюся на пляж, так що я тут не залишаюся, - Елісс виключила персоналку і пропускала тепер Кеса до виходу.
- Так що, підеш?
- Ти розумієш таке слово, як “ні”? Я просто не хочу. Я не ходжу на дискотеки.
Ображений Кес сховався у своїй кімнаті, а Елісс, крутячи у руках ключа, попрямувала до Моря.
***
З’ясувалося, що вона прийшла на пляж доволі рано, коли вільних місць було ще достатньо. На щастя, вона могла вибрати шезлонг із навітряної сторони, принаймні, з тієї, котра була навітряною в даний момент. Таким чином, до неї не буде потрапляти тютюновий дим із усього пляжу. Там вона і пролежала доволі довго, загоряючи і читаючи книгу. Купатися вона теж хотіла, але це варто було робити тільки перед відходом із пляжу, тому що загоряти з шкоринкою солі на тілі - справа не з приємних, Елісс уже випробувала це на собі. Потім, вирішивши, що вже може провести увесь час, що залишився до запланованого відходу, у воді, зняла годинник і панамку, склала їх та книжку в сумку.
Вона пройшлася уздовж усього пляжу до плавучих місточків, потім до кінця містків танцюючою на хвилях поверхнею.
Це Море – чудова штука. 75 проміле дуже добре тримають на воді, можна просто лежати і лежати, не турбуючись про те, щоб підтримувати себе на плаву. Тільки не робити різких рухів і не зіштовхуватися з тими, хто також купається або пірнає. Втім, Елісс була переконана, що й у такому випадкові навряд чи можна потонути, хіба що трішки сьорбнути води. Море все одно втримає. 75 проміле – це дуже солона вода. Це означає, що на кожен кілограм Моря тільки 925 грамів води. І це Море взагалі багата річ. Через солоність, теплий клімат, Море кишіло життям, будучи прямою протилежністю моссерської суші. Якщо для суші правильною є одна єдина всеосяжна характеристика – “пустеля”, то в Морі, на противагу, було зосереджене майже все життя планети.
Елісс під час відвідин Нееби почула, що якісь заповзятливі люди вирішили влаштувати туристичну станцію прямо в глибинах Моря, посередині наростів коралів і в місцях найбільшого скупчення риб. Активісти-екологи направили петиції на адресу влади, щоби не дозволити заповзятливим компаніям організувати це джерело наживи і порушити унікальну екосистему Моря. Елісс навіть власноруч підписала одну з таких петицій, у яких туристам також було запропоновано взяти участь. Ось ще один приклад, коли корпорації в першу чергу беруть до уваги свої інтереси, а решта, у даному випадку – стан довколишнього середовища, їх взагалі не хвилює.
Елісс думала про це, плаваючи у Морі. Намагалася уявити у блакитній глибині механізовані споруди, але в неї це не виходило. Потім зринула на поверхню і зрозуміла, як же далеко вона відплила. Так, вітер сьогодні сильніший, аніж їй здавалося. Тут раптом у її трубку набралася вода, напевно, захлиснуло хвилею, довелося пливти, висунувши голову з води. Тепер вона поспішала до містків, але, здається, зворотний шлях займав набагато більше часу, аніж в інший бік. Зрушені на шию маска і трубка лише заважали, тому треба було піднімати голову над поверхнею води ще вище.
Рибно-коралова ідилія миттєво перетворилася на сказ стихії.
Коли Елісс усе-таки добралася до містків, там виявилося багато людей, частина з яких збиралася піднятися, частина спуститися, а отже їй довелося побулькати між хвилями трохи довше. Їй уже хотілося схопитися за будь-що, здавалося, що зараз не стане сили. Можливо це тільки здавалося, що вона просто не могла довіритися Морю в такій ситуації.
От, нарешті, вона пробралася до сходів, не більше і не менше мокрою й обліпленою тванню, аніж звичайно, але в неї зісковзнула нога, і вона боляче вдарилася п'ятою і ліктем. Елісс, напевно, голосно б вилаялася, якби лайки були в її лексиконі. Раптом хтось простягнув їй руку. Вона схопилася міцніше за цю руку, замість слизьких поручнів, за які неможливо втриматися, і швидко вилізла. Це був Дюжжон.
- Ага. Спасибі, - промурмотіла Елісс. – Це жах якийсь. Мене чомусь віднесло. Вітер сильний. – Елісс витрусила воду з трубки і маски, викрутила своє довге волосся, відв'язала від містків рушника і загорнулася в нього. Чомусь було холодно на вітрі, Елісс раніше тут такого не зауважувала. І було приємно відчути себе якщо не на твердому ґрунті, то, принаймні, на твердій поверхні.
- Власне кажучи, я вас шукав, щоб запитати дещо.
- Так, я слухаю.
- Мене зацікавила книга, що ви вчора читали.
- “Спасибі вам за те, що ви курите”? І що?
- Просто цікаво.
- А... Це цікава річ у діяльності з контролю над тютюном. Про тютюнове лобі.
- Ви її випадково ще не дочитали? Можливо, мені дозволите подивитися?
- Так... чесно кажучи, я її вже третій раз читаю. Так що я можу дати подивитися. Вона в мене із собою. – Елісс махнула рукою вбік свого шезлонга на краю пляжу.
- А скільки ви тут ще будете, на Моссері, я маю на увазі?
- Ще... днів десять, - підрахувала вона. – Як успіхи?
- Складно сказати. Тобто, я намагаюся не курити. Але іноді дуже хочеться, - поскаржився Дюжжон.
- А. У цьому випадку є правило “СТОП”, - почала пояснювати Елісс. Тепер вони йшли уздовж берега, тому що весь пляж був рівномірно заставлений шезлонгами і забитий людьми. Дівчині доводилося постійно повертатися, на пальцях пояснюючи те, що вона хотіла сказати, тому що вони йшли один за одним. – Воно складається з чотирьох пунктів. “С” - стриматися. – Елісс настовбурчила один палець і захоплено продемонструвала його співрозмовнику. - Як би сильно ви хотіли курити, гостре бажання пройде якнайдовше за кілька хвилин. “Т”, - другий палець, - три рази глибоко вдихнути і видихнути. Ні, видихнути теж три рази. “О”, - ще один палець, - одволіктися. На що завгодно – на їжу у тарілці, на дівчат у бікіні, підходить усе, що на очі потрапить. “П”, - четвертий палець, вона відтягнула його і тепер продемонструвала всі чотири, - пити воду. Ну, тут, на Моссері, це, звичайно, проблематично. Можна сік водяних астерогів, напевно. Він же цілком з води складається, причому без солей, а тільки з деякими цукрами. От так.
Вони на той час уже підійшли до краю пляжу, до речей Елісс.
- От. Можете читати. Я живу в 308 номері, якщо що. – Елісс схопила сумку і рушила геть. – До зустрічі.
***
…Знову цей дим... Так скільки ж можна?! Їй доводиться постійно зачиняти двері на балкон, коли можна було б цього не робити. … Уже який день... Хтось на сусідніх балконах курить...
Ні, вона цього так не залишить. Вистачить! Час розібратися!
Елісс рішуче відклала персоналку убік і направилася на балкон. Обстеження навколишньої місцевості показали, що...
- Кес? – вигукнула вона. – Так це ти постачаєш увесь той дим, від якого мені доводиться ховатися не перший день?!
З учорашнього дня їхнє спілкування різко змінилося. Він уже не кивав і не вітався з Елісс під час їжі і сторонився, якщо вони зустрічалися біля входів у свої кімнати.
- Ти, напевно, сам боїшся здатися малолітнім? – припустила Елісс. – Показуєш усім, який ти дорослий, бо куриш?
- А що, тобі треба, щоб я це показував? – якось не в тему відповів він. - Ах, так, ти ж із усякими старими шкарбунами спілкуєшся! – Елісс була ошелешена. – Я думав, ти краще, ніж інші дівчата, а всі туди ж... Як зі мною, так ні поговориш, ні на дискотеку не сходиш, а з цим... Я бачив, як ти вчора розповідала щось йому так зацікавлено про себе, весь пляж разом обійшли...
Елісс раптом стало смішно. І нічого вона не могла з цим вдіяти.
- Мені ти геть нічого про себе не розповідала. А ще й насміхаєшся! – обурювався Кес. – Лише б наді мною посміятися.
Сигарета в його руках згорала й обсипалася попелом кудись униз, він уже, здається, зовсім про неї забув.
- А ти що, ревнуєш? Я начебто б не давала приводів будувати якісь ілюзії. А та людина, у спілкуванні з якою ти мене так активно звинувачуєш, знає про мене менше за тебе. Ні з якої я планети, ні мого віку... навіть імені не знає, - раптом зрозуміла Елісс. – Хіба що номер кімнати.
Кес, здається, був дещо ошелешений.
- Знаєш, я теж думала про тебе краще. Про всіх людей чомусь думаю краще, ніж вони є. Час кидати цю справу. Думала, ти нормальна людина, а ти... з тих же тварин які вогнем дихають. Ти тільки в одному маєш рацію – тобі б не зашкодило послухати, що я говорила Дюжжону.
- Так?
- Так, - ствердно закивала головою Елісс. – Тільки я зараз розпинатися не збираюся. Не думаю, що про це розповідати тобі є сенс.
Здавалося, Кес узагалі втратив значеннєве зерно розмови: щось у словах Елісс не відповідало його уявленням, його припущенням.
- Я розповідала про куріння і про те, як позбутися цієї залежності, - нарешті, зізналася вона. – Пальці обгорять, - дбайливо вказала дівчина на усе ще тліючу в руках Кеса сигарету і зникла в темряві своєї кімнати.
